Рабство 21 століття

0
160
рабство 21 століття

«Покоління за поколінням люди працюють на роботах, які не люблять, тільки для того, щоб мати можливість купити те, що їм не потрібно» Чак Паланік

Сучасна капіталістична економіка має постійно збільшувати виробничу спроможність щоб вижити. Кількість товарів, які виробляються збільшується з кожним днем. Але хто має це все споживати? Для споживання такої великої кількості, на початку 20 століття, маркетологами було створено стратегію, яка пробуджує бажання купувати. Так з’явилося поняття «суспільство споживання» або «консюмеризм»

У цій статті я хочу розповісти про так звані парадокси суспільства споживання. Перший виражається в бажанні витрачати більше грошей ніж ми маємо. Зв’язок між рівнем доходу і рівнем споживання не є прямолінійним. Другий парадокс виражається в бажанні підкреслювати за допомогою споживання індивідуальність. Але який сенс, коли в бажанні бути особливим, всі стають однаковими?Здійснюється стандартизація смаку.

Здавалося б, люди завжди купували і продавали, чимось володіли, витрачали гроші, відчували бажання жити в багатстві. Людина завжди споживала, бо споживання необхідно кожному для підтримки життя. Але тепер це більше бажання придбати чим потреба в товарі. Споживча культура охоплює абсолютно різні соціальні верстви і групи, і виникає серйозний дисонанс між економічним і культурно-символічним аспектами соціального життя. У світі, де спостерігається постійне зростання розриву між бідними і багатими, незаможні навчаються бажати все більше матеріальних благ, але отримують мінімальну можливість для реалізації цього бажання. Споживання стає об’єктивно неможливим, але пристрасно бажаним.

Перший парадокс – співвідношення реального і бажаного. Цей парадокс пов’язаний з дистанцією між «реальним» і «ідеальним». З одного боку, культура створює людям можливість самореалізації шляхом подолання труднощів, а з іншого – перетворює в людей з постійно не розкритим потенціалом. У разі подолання труднощів не заради саморозвитку, а заради реалізації споживчої мрії, варто поставити під сумнів цінність процесу даного подолання. Споживач хоче більше, ніж може, знає, що хоче більше, ніж може, і виявляється не в силах відмовитися від своїх перебільшених бажань.

Парадокс другий – від індивідуальності до масовості. Сьогодні, в час глобалізації, суспільство споживання також глобалізується. Світові ЗМІ зосередилися на стимулювання споживачів і, взявшись поширювати аналогічні один одному фільми, ток-шоу, рекламу, стали формувати споживчі стандарти по всьому світу. Така стандартизація, з одного боку, зближує «різних» людей, дає можливість адаптуватися до соціально-культурних і психологічних особистостях інших країн. Але з іншого боку створюється одноманітність національних культур і широке поширення цінностей споживання. Споживання стало не національним, а наднаціональним феноменом, а потреби і інтереси людей все більше стають однорідними. Конкуренція за якість товару переросла в конкуренцію за ім’я, бренд, імідж. Наповненість життя виражається в кількості зроблених покупок; причому спочатку купив, а потім прийняв рішення, чи потрібно мені це.

Боротись з таким явищем неможливо, це вже як частина культури. Кожного для ми бачимо рекламу, яка говорить нам: «якщо ти хочеш бути таким щасливим, як наш актор – ти маєш купити нашу продукцію. Нажаль виключити рекламу з повсякденного життя неможливо, але можна змінити особисте сприйняття речей. Потрібно побудувати логічний ланцюг з декількох запитань:

«Навіщо?» — чи допоможе саме цю річ суттєво покращити моє життя і чи справді вона мені так необхідна.

«Чому?» — я хочу цю річ тому, що побачив її в рекламі/на вулиці ? Чи можливо насправді через певний збіг обставин я розпочав пошуки ?

Андрій Пахній